Смілянсько – ірдинська сотка

Смілянсько - ірдинська сотка

Маршрут для любителів різноманітного дорожнього покриття. Тут була і ідеальна траса, і гравійка, і пісок і навіть дорога по торфу. Що можна побачити в цій сотці читайте далі. 


Смілянсько – ірдинська сотка на мапі має такий вигляд.
Смілянсько - ірдинська сотка
Від Літака і до виїзду Смілянська вулиця просто ідеальна, ще зовсім недавно вона вся була в коліях і ямах. Далі буде ще трохи ям,  до початку 8 кілометрової відремонтованої ділянки і  до повороту на Дубіївку. 

Якщо поїхати не по трасі, а звернути в  село Білозір’я то можна побачити Святопреображенську церкву, що побудована в 1867 році і дуже схожа на всі інші дерев’яні церкви Черкащини. 
село Білозір'я Святопреображенська церква

Смілянський район

На жаль у Смілі дороги не ремонтують  і місто це суцільні ями і колії. Проїжджаємо місто і перша зупинка в селі Костянтинівка Смілянського району. 

Село Костянтинівка, згідно з архівними матеріалами, засноване в 1622 році. Майже через 100 років потому з’явилося с. Будки, а на початку XX ст. — с. Плоске. Село Костянтинівка утворилося як слобідка Костянтинів поблизу міста Сміли. У травні 1768 року на території села стояв загін козаків Бурки. Три дні гостював у селі сам Максим Залізняк.

В селі встановлений пам’ятний знак Коліївщині. 

Горить Сміла, Смілянщина
Кров’ю підпливає.
Горить Корсунь, горить Канів,
Чигирин, Черкаси;
Чорним шляхом запалало,
І кров полилася
Т. Г. Шевченко
Історичне місце зустрічі повсталих загонів під проводом М. Залізняка та В. Бурки під час найбільшого у сучасній історії повстання українських селян проти національного та релігійного поневолення.
пам'ятний знак Коліївщині
Наступне село по маршруту – Балаклея. Стандартно пам’ятник Шевченку. 

Вирішуємо куди їхати далі. 
Смілянсько - ірдинська сотка
В цьому ж селі пам’ятний знак Героям, які загинули за Україну. 
пам'ятний знак Героям, які загинули за Україну
Більше село нічим не примітне. 
Балаклея
Місце злиття річок Медянки і Балаклійки. 
Мідянка і Балаклійка
Якщо проїхатись 6 кілометрів в сторону Городище до села Теклине то можна побачити старовинний вітряк
Теклине вітряк
А далі по дорозі село  Мале Старосілля, де починається дорога до  Виноградського  Успенського монастиря
Мале Старосілля
Якість асфальту була різною 
Мале Старосілля
Горбисті пейзажі навколо
пейзажі Малого Старосілля
Непоганий асфальт місцями 
Смілянсько - ірдинська сотка
І його відсутність 
дорога до Ірдинського монастиря
Доїхали до вказівника і повернули до монастиря. Забігаючи на перед скажу що партизанську базу ми так і не знайшли. 
вказівник в лісі поблизу Малого Старосілля
Тут купаються кабанчики, зустрітися з ними не дуже хотілося
тут купаються кабанчики
І от нарешті доїхали до Малостаросільського психологічного інтернату, на його території знаходиться печерний монастир. 
Ірдинський Виноградський Успенський монастир

Не менш цікава подорож   Павлиш

Ірдинський Виноградський Успенський монастир

Коли заснований Ірдинський Виноградський Успенський монастир достеменно не відомо. В історії є згадки про нього, які датуються 1622 роком. Виноградський монастир є одним з сімох монастирів, що залишилися на правобережній України під час насадження уніатства. Першим серед науковців ґрунтовно дослідив територію монастиря (а це майже 15 гектарів) граф Олексій Олександрович Бобринський ще наприкінці позаминулого століття. Схема підземних ходів, яку він склав, свідчить про те, що вони простягалися на сотні метрів. Хоча дійти до кінця й з’ясувати, куди вели прориті ченцями тунелі, не вдалося ані графу, ані його послідовникам — на заваді цьому стали численні обвали. Спочатку монастир був жіночим, але після сплюндрування його чи то татарами, чи то ляхами і відновлення його на гроші Івана Мазепи стає чоловічим. Ченці монастиря займалися скотарством, землеробством, садівництвом, бджолярством. До речі, назва монастиря — Виноградський — походить від того, що місцеві ченці успішно вирощували виноград.

печери монастирю

У 1909 році тут був побудований невеликий цегельний завод,  хоча археологи стверджують, що цеглу ченці тут виготовляли ще в ХVІІІ столітті. Сама природа утворила тут унікальне місце. Серед предковічного листяного лісу розкинулася широка улоговина, посеред якої розташований пагорб. Начебто велетенська чаша, всередині якої на підвищенні стояли три церкви — Успенська,Троїцька й Миколаївська. Вони достояли до 20-х років минулого століття і були зруйновані під час антирелігійного шабашу. Найтрагічніший період існування монастиря припадає на 20-ті роки ХХ століття,коли монастир декілька разів піддавався грабунку і руйнації. Офіційно монастир був закритий 7 серпня 1923 року, але є свідчення,що ще в 1924 році там жили 10 ченців.  А в 1927 році монастир заснували лепрозорій. Під час Другої світової війни всі його будівлі були зруйновані.

Не менш цікава подорож   Черкаси - Хутори - Степанки - Бузуків - Малий Бузуків - Головятино - Гуляйгородок - Черкаси

Ірдинський Виноградський Успенський монастир
Ірдинський Виноградський монастир відомий ще й тим, що в ньому після зречення на козацькій раді в Корсуні права гетьманства, 15 років перебував Юрій Хмельницький. Археологи, які свого часу досліджували печери, прийшли до висновку,що підземна частина монастиря була трьохярусною. Можливо, ми б сьогодні мали змогу в цьому впевнитись, якби не трагедія, про яку я почув під час своєї неочікуваної екскурсії. Ще в 60-х роках минулого сторіччя під час екскурсії на сусідній з Ірдинськими лісами Юровій Горі загубилися двоє дітей. Вони провалились в підземні ходи і, блукаючи чотири дні під землею, вийшли аж біля монастиря, де їх і знайшли працівники психоневрологічного диспансеру. Звісно,  дітям надали допомогу, але пізніше вони померли через переохолодження під землею. Після цього сапери, які приїхали за викликом головного лікаря, висадили підземні ходи в повітря.
Ірдинський Виноградський Успенський монастир

Ця історія зайвий раз раз свідчить про велику протяжність підземних ходів монастиря,адже відстань від Юрової Гори до монастиря – немаленька.

Текст взятий звідси
печери Ірдинського Виноградського Успенського монастиря
Покинувши монастир, піднялись назад до вказівника і поїхали по ньому до партизанської бази. Базу ми не знайшли, зате побачили таку ось штуку, якою роблять в лісі дороги. 
штука для прокладання доріг в лісі
Зробивши поворот не туди вискочили на ірдинське болото. 
Ірдинь
Дорога накатана по торфу добряче заросла лободою і амброзією. На жаль торф в Ірдині припинили добувати, дорога заросла, дроти до розробки покрали місцями. Не працює й ірдинська вузькоколійка
дорога вздовж болота
Далі було селище Ірдинь, Дубіївка – де на жаль вікова сосна всохла а каштан блискавка розполовинила. Смілянська траса і ми вдома. 
Всі велоподорожі можна глянути тут

Не менш цікава подорож   Первоцвіти Холодного Яру

Про болото Ірдинь

Comments

comments