Зміст
Велоподорож Кам’янським районом Черкаської області та Олександрівським Кіровоградської.
Велоподорож на межі областей
Дуже зручно коли є залізниця. Щоб не накручувати десятки кілометрів по місцях де ти вже 100 раз був можна просто вскочити в приміський потяг разом з велосипедом і вийти де тобі зручніше. Але треба зважати на дні тижня.
Тож в 6:25 успішно сівши на дизель відправляюсь в сторону Сміли. 45 хвилин і я вже у Початковій точці подорожі
Сміла
Виходжу не на станції імені Шевченка, а саме на станції Сміла. По дорозі проїзжаю будинок де колись жив Юрій Васильович Кондратюк
Знаходиться він по колишній вулиці Невського 38. Зараз же вулиця декомунізована, тепер це вулиця Юрія Кондратюка.
Минаю Покровський собор і дамбу через Тясмин.
Проїзджаю Смілянський район і переше село Кам’янського – Михайлівка зустрічає мене.
Михайлівка
Село Михайлівка (Пруси до 1915 р.) Кам’янського району Черкаської області було засноване у середині 18 ст. За переказами село отримало назву Пруси на честь першого поселенця, якого звали Ярема Прус.
Указом імператриці Катерини від 1778 р. землі між Чигирином та Смілою були подаровані російським поміщикам Марциловським та Мацкевичам.
У 1841 р. в селі сталася страшна подія для всього віруючого люду – згоріла церква, побудована в 20-х рр. 19 ст. Лише в 1845 р. на кошти місцевого поміщика Георгія фон Шталь та прихожан на її місці було споруджено нову дерев’яну церкву, яка існує і донині. Церкву було освячено на честь св. Архістратига Михаїла. (с)
В селі можна повернути на Жаботин, де також є дерев’яна церква, а далі можна виїхати і до Черкас. На під’їзді до Кам’янки можна звернути на Ребедайлівку і подивитись одну з найстаріших дерев’яних церков Черкащини – церкву Пресвятої Богородиці. Храм датований 1796 роком.
Кам’янка
Кам’янка радує грандіозним ремонтом доріг.
І охайним центром з оновленою площею ім. Героїв Небесної Сотні
Розробив та виготовив пам’ятний знак Героям Небесної Сотні член спілки художників та скульпторів України Лавріненко І. Й
Відкрили його разом із оновленою площею 8 травня 2017 року
Поруч також відкрили новий фонтан
Герб міста
Фарбують і фасади будинків по центральній вулиці. Взагалі Кам’янка приємно вражає своєю доглянутістю
На музей у мене часу не було.
Наступного разу обов’язково потраплю сюди. Тимпаче тут діє цікава експозиція присвячена холодноярцям.
А далі прямую у приміське село Юрчиха.
Юрчиха
Кам’янка майже злилась з Юрчихою. Село цыкаве тим що тут збереглась церква, зведена на початку ХХ століття у новосербському стилі.
За переказами збудовано церкву на кошти поміщиці Давидової, за умови, що в ній, у вівтарній частині, буде поховано її трагічно загиблого сина.
Храм нині діючий, знайти його легко. А далі село Тимошівка, дорогу до якого я розпитав у місцевого люду і поїхав ґрунтовою дорогою навпростець.
Тимошівка
Незвично бачити на сільській школі на Черкащині поруч біля українського ще й польський прапор.
А все це тому що тут мешкав відомий польський композитор Кароль Шимановський. У приміщенні школи є меморіальна кімната, а сам маєток на жаль не зберігся.
З Тимошівки розбитою дорогою, довжиною десь 6 – 7 кілометрів потрапляю до села Бандурове Олександрівського району Кіровоградської області.
Бандурове
Кароль Шимановський підтримував дружні зв’язки з Юрієм Давидовим, який проживав у селі Бандуровому. Саме сюди, в Бандурове, він і приїздив, ходив по хатах, збирав пісні, обробляв їх і використовував для своїх творів.
На слова Дмитра Давидова, власника сусіднього з Кам’янкою села Вербівка, К. Шимановський написав три пісні: “Схід сонця”, “Небо без зірок”, “Осіннє сонце”.
Бандурівська кам’яна церква поставлена в другій половині XIX століття Хомою Макаровичем Бондаревим, купцем другої гільдії, першим цукрозаводчиком в районі, володарем хутора Ставидлянська Лука.
Біля церкви на надмогильній плиті зроблено напис: “Фома Макарьевич Бондарев умер 13 августа 1886 года. Создателю храма божьего благодарные прихожане.” Коли він помер в селі Розумівці, то його тіло з церковним обрядом перенесли пішки із Розумівки до Бандурівської церкви, де його і поховали. Перша святкова відправа в церкві відбулася на свято Успенія 25 серпня 1895 року, а тому церква дістала назву Успенської. При церкві до 1912 року існувала двокласна церковно-приходська школа, якою завідував Андрій Михайлович Колтуновський, а з січня цього року – 3-класна земська школа.
Біля церкви стоїть пусткою колишня лікарня
Як сказали мені місцеві – церква на два приходи.
Поруч ще закинута школа.
Неподалік села знаходиться закинутий аеродром куди я дістався ґрунтовою дорогою на шляху до села Кримки.
Кримки
Село отримало свою назву, по народним переказам, від того, що на цьому місті колись жили кримські татари в землянках, так каже вікіпедія.
Блія церкви невелике кладовище і меморіал.
У Кримках спочатку була дерев’яна Троїцька церква. Її збудував у 1787 році колишній комісар польського князя Ксаверія Любомирського Іван Дембовський. 1820 року церква відремонтована поміщицею Пеньковською.
На початку ХХ століття замість дерев’яної спорудили красиву цегляну церкву. Заклали храм в 1906 році на кошти місцевої поміщиці Марії Чорнолуської. Церкву будували вісім років і освятили в 1914 році.
Напередодні німецько-фашистської окупації церква у Кримках була єдиною діючою на теренах Олександрівського району, хоча 1937 року з неї скинули дзвони.
Та в 1963 році храм таки закрили і перетворили на комору. Була в красуні-церкві й забігайлівка для любителів оковитої. А біля храму пасли кіз…
Без дерев’яних куполів і хрестів, які за відро колгоспного вина зірвали місцеві хлопці-«молодці», церква простояла до кінця 1990-років. Уже в роки перебудови районна влада вирішила підірвати цегляний храм, збудований, як тоді водилось, на розчині з додаванням свіжих курячих яєць.
Підривники прибули з Одеси, оглянули церкву, зробили підрахунки і …відмовились виконувати роботу, бо потрібно було стільки вибухівки, що з церквою могли впасти і школа, і дитячий садок, і клуб, і магазин, а, можливо, ще й половина хат у селі.
З 1989 року місцеві віруючі почали їздити по стольних градах у пошуках дозволу на ремонт храму Божого і передачу його для потреб духовних. В 1991 році кошти на ремонт храму виділили ігуменя Покровського монастиря Маргарита, районне відділення Фонду милосердя і здоров’я, колгосп «Зоря комунізму» (голова Володимир Савченко). Не залишились осторонь і жителі Кримок.
У 2014 році парафіяни Свято-Параскевської церкви відзначили сторіччя свого храму. Службу Божу разом із священиками з усього благочиння відправив єпископ Олександрійський і Світловодський Боголєп.
(с) Василь Білошапка, директор Олександрівського районного краєзнавчого музею
Поруч із церквою якийсь підземний хід, а скоріше всього просто льох.
А далі шлях до Розумівки
Дорога з Кримок до Розумівки зовсім не радувала. Це було кам’янка, часом гравійка, з невеличкими плямами асфальту, вона то різко йшла до низу, то стрімко підіймалась. Задоволення від їзди по ній не отримаєш ні на велосипеді ні автомобілем.
Розумівка
Один із ознак цивілізації цей знак. Дорога з Кримок була важка і не віриться що майже доїхав. За спиною у мене дорога до Бондарського водосховища(става) куди я і спустився по насипній дорогі із щебню.
Дуже мальовниче це Бондарське водосховище.
Якщо вірити табличці купатися тут заборонено. В’їхав я сюди безкоштовно.
Територія цілком цивільна
Тут неподалік починається невеличка(всього 20 кілометрів) річка Бовтишка
Ще одне місце відпочинку, навіть з мангалом.
Підіймаюсь на основну дорогу і увагу привертає трохи дивний меморіал.
Хороша дорога починається в Розумівці
Тут створено цілий історико – архітектурний заповідник родини Раєвських
На цьому місці буде споруджено пам’ятник видатному генералу від кавалерії РАЄВСЬКОМУ Миколі Миколайовичу (1771 – 1829)
Щоб не переказувати своїми словами просто процитую сайт Заповідник родини Раєвських
Початкова назва Розумівки — Єразмівка (перейменували її мабуть вже радянські топографи). Єразмівка, разом з поселеннями Івангородом, Бовтишкою, Бірками, хуторами Нерубайка, Лісогорське, в 1805 році складало спадщину Раєвського Миколи Миколайовича і назавжди ввійшло в історію під назвою помістя Раєвських „Бовтишка”.
Раніше ці села належали князю Григорію Потьомкіну, який викупив їх у польського князя Любомирського за 6 мільйонів рублів. В 1794 році після смерті Потьомкіна правонаступницею „Бовтишки” стала його старша племінниця Катерина Самойлова, яка в першому шлюбі була одружена з полковником Азовського піхотного полку Миколою Семеновичем Раєвським і мала від цього шлюбу двох синів: Олександра, 1769 року народження, який загинув в 1790 році під час штурму Ізмаїла, і Миколу, 1771 року народження, майбутнього героя війни 1812 року і батька відомої родини.
Помер Раєвський 16 вересня 1829 року в своєму маєтку „Бовтишка”. Згідно заповіту його тіло поховали в землі села Єразмівки, за чотири кілометри від центральної садиби в селі Бовтишці.
Третього травня 1833 року на місці поховання, на одному з найкрасивіших місць, які нагадували Миколі Миколайовичу місця колишніх битв, була закладена церква в ім’я Воздвиження Хреста Господнього.
Спочатку церква становила собою усипальницю — пантеон у вигляді прямокутного однонавного храму з розмірами основного об’єму в плані 11х18 метрів, з невеликим і неосвітленим куполом в центрі, з порталом із 12 колон, поставлених у два ряди зі сторони головного входу. Колони — доричного ордеру довершених пропорцій і бездоганного малюнка. Кожна складена із семи збірних блоків, відлитих із чавуну.
Будівництво усипальниці-пантеона продовжувалось дуже довго і повністю було завершено в 1855 році. Тривале будівництво пояснюється значною вартістю споруди. Воно велось за ініціативою старшої доньки М. М. Раєвського Катерини Миколаївни на кошти її чоловіка М.Ф. Орлова, і частково бойових друзів М. М. Раєвського.
В 1883 році внук і третій власник Бовтиського маєтку генерал-майор Михайло Миколайович Раєвський звертається в Київську Консисторію з проханням про реконструкцію Хрестовоздвиженської церкви „ у зв’язку з малим вміщенням прихожан і бажанням збільшити фамільний склеп”. За планом передбачалось розширити церкву з північної, південної і західної сторін, з спорудженням розширеного світлового куполу, прибудовою різниці і пономарні, вбудовою нових вікон і надбудовою дзвіниці. Що і було зроблено в 1886 році „з бездоганною якістю” (із рапорту священника Харлампія Фіньковського на ім’я Митрополита Київського і Галицького про завершення робіт по реконструкції церкви).
В цокольному приміщенні церкви влаштовано склеп з чотирма похованнями. Центральним є поховання генерала від кавалерії М.М. Раєвського — старшого (1771 —1829), яке накрите чавунною плитою з написом: „Він був в Смоленську щит — в Парижі меч Росії”, автор епітафії декабрист М.Ф. Орлов. Поряд могила внука генерала, прототипа графа Вронського в романі Л. М. Толстого „Анна Кареніна” — полковника М. М. Раєвського (1839-1876), який загинув у Сербії 20 серпня 1876 року. Після смерті полковник Раєвський став національним героєм сербського народу і був похований в монастирі Святого Романа в Сербії, а через деякий час його прах був перевезений на Україну в родовий склеп.
У 1903 році, на місці його загибелі, в поселенні Горни Андровац, за заповітом, і на кошти матері Ганни Михайлівни Раєвської, уродженої княгині Бороздіної, було збудовано храм Святої Трійці, який до цього часу серби називають церквою Вронського-Раєвського. Далі в склепі покоїться молодша дочка генерала, фрейліна Софія Миколаївна Раєвська (1806-1881). Одне захоронення невідоме, і це на сьогодні найбільша таємниця усипальниці Раєвських.
Єдиним архітектурним ансамблем, який об’єднує захоронення сім’ї Раєвських, є мармурові пам’ятники витонченої роботи італійських майстрів у сквері біля усипальні. Їх чотири: це генерал-майор Михайло Миколайович Раєвський (1841-1893), випускник Московського університету, перший кандидат з чистої математики, учасник російсько-турецької війни, поет і автор книги „Плодова школа і плодовий сад”, президент Імператорського російського товариства садівників, і троє його дітей — старший син, Микола Михайлович Раєвський (1873-1900), і малолітні: син Григорій (1878-1883) і дочка Олена (1888-1889).
В такому вигляді церква проіснувала до 1965 року, коли радянські варвари зруйнували центральний світловий купол, дзвіницю, всі зелені насадження навколо церкви і огорожу з гранітними опорними стовпами. Періодично це було то зерносховище, то склад отрутохімікатів. Забіливши фрески намагалися пристосувати церкву і під музей.
Зараз же церква в цілком пристойному стані.
Біля церкви відкривається шикарний вид на річку і село.
В Розумівці, в лісі поблизу похований легендарний отаман Чорний Ворон (Микола Скляр), а нещодавно ще й відкрили пам’ятник автору твору “Холодний Яр” Юрію Горліс – Горському. Та часу на їх пошук не було, то ж є ради чого сюди повернутись.
Олександрівка
В планах було відвідати ще церкву в селі Бірки, але часу було обмаль. То ж прийшлось 19 кілометрів з Розумівки до Олександрівки швиденько проїхати за трохи більше ніж годину.
Містечко Олександрівка, але станція Фундукліївка, названа так в 1876 році на честь Івана Івановича Фундуклія (1804 – 1880) громадського і політичного діяча, вченого і доброчинця. Її не перейменували, як свого часу Бобринську. Англійською мовою станція написана з помилкою.
А далі була електричка до ст. ім. Шевченка, а потім дизель до Черкас.
Маршрут на Strava
Всі подорожі Черкащиною доступні по тегу Черкащина.
Маршрути Кіровоградщиною
Маршрут Олександрівським районом: Бірки
Велоподорож поблизу Знам’янки
Подивитись як квітнуть сотні тисяч тюльпанів
Загадковий і містичний Чорний ліс з озером без дна
Втрачена архітектура Новомиргорода
Колишнє єврейське містечко Златопіль, яке ще більш єврейське ніж Бердичів
Урочище Каскади: ідеальний маршрут на травневі свята