Зміст
Велоподорож на 150+ км по Черкащині: старовинні церкви, історичні місця, мальовничі краєвиди і парки чекають на вас в цій подорожі
Дорогою до Корсунщини
Жовтень прекрасний своїми пейзажами, але є і мінус у цього місяця – короткий і холодний осінній день. Велоподорож Корсунщиною почалася в 6 ранку, так рано доводиться виїжджати, щоб більше проїхати і побачити, а також хоча б засвітла повернутись до станції.
Виїхали ще затемна, в Дубіївці вже зустріли схід сонця. На жаль символ села – старезний каштан пошкодило під час грози, а сосна “Відьмина мітла” всохла. Від Дубіївки до Ірдиня дорога в одних ямах, на узбіччі багато машин грибників, грибів в цьому році багато. В Ірдині вже бували не раз, тож просто проїхали його. Про Ірдинь можна почитати за теґом
Після важкого підйому починається величезне село Мліїв. В селі раджу відвідати Інститут помології ім. Л.П.Симиренка НААН із залишками парку Симиренка. Також там є музей Симиренка і ще багато цікавого. Про Мліїв можна почитати тут . Наш шлях же був до хутора Руденково.
Не віриться що така краса може бути на Черкащині, здається що це не у нас і точно не в Городищенському районі.
Та на жаль ліс вирубується і випалюється на деревне вугілля, смог від якого розтягується на кілометри навкруги. Місцева жителька розповіла нам про свої плани зробити тут еко-садибу, але постійний дим від промислу заважає її розвитку. Сумно, що в нашій країні в першу чергу люди думають про збагачення і не завжди законне.
Далі ж наш шлях лежав через ліси і поля, через села Деренковець, Набутів, Гарбузин до села Корнилівка (до декомунізації Кірове).
Корнилівка
Перед селом доволі таки важкий і затяжний підйом, але в цілому дорога непогана. При в’їзді в село на території приватного сільськогосподарського підприємства стоїть пам’ятник трактору. Надпис на постаменті в дусі часів розвиненого соціалізму:
“Тебе звели на постамент сталевий друже, щоб звисока ти бачить міг свій рідний степ де ти трудивсь десятки літ”
В центрі села, біля адміністративної будівлі сільгосппідприємства стоїть клумба зроблена з Москвича-пікапа
Москвич ближче
На центральній вулиці знаходиться Преображенська церква. Знайти її не важко – вона відмічена на мапах Гугла.
Трохи інформації про церкву з Вікіпедії.
Преображенська церква у Корнилівці — дерев’яний діючий православний (УПЦ МП) храм, розташований у селі Корнилівці (у 1934-2016 рр. Кірове) Корсунь-Шевченківського району Черкаської області; оригінальна пам’ятка народної архітектури Середнього Подніпров’я.
Перша церква у Корнилівці, вочевидь, була збудована у XVII столітті. У 1717 році в селі побудували невелику церкву — як сільська хата, що була під солом’яною стріхою.
У 1738 році збудували церкву з дуба.
У період 1771 — 1795 (?) церкву відбирали «на унію».
Станом на 1864 рік до парафії було приписане село Кичинці.
Існуюча на сьогодні церква (її зовнішній вигляд у цілому) була побудована в 1738 році.
Нині Преображенський храм у Корнилівці є діючим (УПЦ МП).
Преображенська церква у Корнилівці — дерев’яна, хрестоподібна в плані, триверха, до центрального восьмигранного зрубу з заходу і сходу приєднуються менші восьмигранні зруби, з півночі і півдня — прямокутної основи зруби однієї висоти.
Головні фасади вівтарів відмічені портиками з тонкими дерев’яними стійками, прикрашені трикутними фронтонами з заходу, до будови приєднується прямокутна в плані триярусна дзвіниця типу 2 восьмикутників на четверику з шатровим верхом, що оточені кокошниками.
Карнизи будови декоровані різьбленням типу «джгут». Стіни зрубів, що мають помітний нахил усередину, ілюзійно збільшують висоту внутрішнього простору.
В основу центрального верху церкви покладено восьмикутник, видовжений по осі північ-південь.
Церква огороджена парканом, але зайти на територію можна, калітка відчинена.
На території стоїть хрест зі списком похованих тут священників
На цьому наша мандрівка до села Корнилівка завершується і ми повертаємось до траси тією ж дорогою, а далі на Корсунь – Шевченківський.
Корсунь
Влітку можна заїхати на Рось чи кар’єри покупатись. Про ці місця нещодавно була розповідь. Сьогодні ж наша дорога лежала через парк і село Карашина до траси.
Вид з мосту на житлові квартали Корсуня і на річку Рось.
Колишня садиба Лопухіних, а нині Музей історії Корсунь-Шевченківської битви і воєнна техніка часів Другої світової війни.
Річка Рось у Корсунь-Шевченківському парку
Скульптура «Юність» у вигляді оголеної дівчини з ланню
Ще один вид на річку в парку
Дорога вздовж Росі з парку до села Карашина.
Наступна зупинка – село Кошмак.
Кошмак
Село Кошмак знаходиться за 1 км від траси Київ – Знам’янка. В центрі села стоїть головна його окраса Хрестовоздвиженська церква, яка була збудована 1901
Інформація про церкву з сайту Сергія Криниці
Хрестовоздвиженська церква збудована 1901 року у т.зв. єпархіальному стилі – хрестова у плані із дзвіницею над бабинцем. Була діючою до 1929 року, коли її переобладнали під сільський клуб, принагідно прибравши куполи над центральним об’ємом і бабинцем. Як і в інших церквах служба тимчасово поновлювалася у часи німецької окупації, по війні тут було облаштовано колгоспну комору. Нинішній стан церкви нагадує справи з подібною церквою у Вербівці. Дах протікає, стіни і підлога гниють, шалівка місцями пообривана, причому, за словами старости, це вже роблять односельці у наш час…
Службу відновлено 1997 року, коли в село прибув священик з Кіровограда. Тоді і розпочалися роботи з відновлення куполів.
Конструкцію для встановлення центрального купола було підсилено металевими швелерами (щоправда деякі з них вже встигли вкрасти – їх планують замінити товстими дерев’яними колодами), дах перекрито рубероїдом (він вже встиг зноситися), під центральний барабан встановлено квадратний об’єм, оббитий бляхою.
На жаль, 10 років тому завершити реконструкцію не вдалося через брак коштів та стан здоров’я священика.
Тепер службу править новий священик – отець Сергій, колишній воїн-афганець. Роботи з реконструкції розпочаті знову.
Церква дуже схожа на ту що в селі Вербівка, що у Кам’янському районі.
Центральна вулиця села
Дорогою до Сміли
Після Кошмака пішли затяжні спуски і підйоми до Городища. Населених пунктів по дорозі не було то ж дорога здавалась одноманітна. В самому Городищі бували не раз, то ж не зупинялись надовго. Більше про місто і район можна почитати за тегом.
В останньому селі Городищенського району по дорозі на Смілу Орловці можна подивитись стару дерев’яну церкву, а якщо звернути на Цвіткове, то на станції можна побачити паровози та іншу цікаву залізничну техніку. А за десяток кілометрів до Сміли, на горі, стоїть вітряк, який теж вартий уваги. Більше про нього за посиланням.
На станції Сміла приїхали вчасно, якраз під дизель. Далі буде …