Велоподорож між цими двома містами може бути цікавою, один тільки мінус це стан дорожнього покриття.
Від Сміли до Кам’янки
Сміла
Починається подорож з вивантаження велосипедів на станції Сміла. Саме на станції Сміла, а не станції імені Шевченка. Вона ж перша якщо їхати зі сторони Черкас до колишньої станції Бобринської. В самій Смілі також є що подивтись.. Прямо біля дороги на Кам’янку стоїть Покровський собор.
Їхавши в сторону Кам’янки по трасі ми ж додали собі трохи екстриму і звернули ґрунтовкою до села Велика Яблунівка. В селі цьому колись була страусина ферма, але зараз пташок цих там вже немає. В Яблунівці стоять залишки ГЕС на Тясмині, які через утворений водоспад, стали улюбленим місцем відпочинку жителів навколишніх сіл і Сміли.
Села Велика Яблунівка і Березняки майже злились в одне ціле. В Березняках знаходиться один із затоплених кар’єрів Смілянщини і стрьомного виду підвісний міст. кажуть, що вода тут почала наповнювати кар’єр дуже швидко, так швидко, що довелось кидати техніку і негайно всім евакуйовуватись. По розповідям глибина його метрів 80 і взимку водойма не замерзає.
Місток з кожним роком все більше руйнується. Через пару років без ремонту він взагалі стане небезпечним.
Намагання передати світлиною висоту над якою протягнутий місток
Новий знак нагадує вам де ви.
Села Райгород і Копійчана промайнули без зупинок. Дорога зовсім не радувала…
Ґрунтова дорога привела нас до села Лебедівка. Село це виникло ще в 18 столітті і розташоване на обох берегах річки Сухий Ташлик.
Річка дуже мальовнича, з традиційними для Черкащини виступами каменю.
Трохи не встигли – листя вже все опало …
Та цікаве село не тільки своєю мальовничою природою, а ще й тим що тут збереглась церква – ротонда.
Побудована церква Святої Олександри у 1843 році місцевим поміщиком гвардії-капітаном Порфирієм Красовським.
Табличка ще з часів УРСР
Багато де можна прочитати що творіння композитора Чайковського “Лебедине озеро” народилося саме тут, або ж у сусідній Вербівці. Одне відомо точно – композитор тут бував у Давидових, палац яких не зберігся.
Добиратися сюди зручно велосипедом чи власним автомобілем. Рейсові автобуси за час перебування і в Лебедівці, і у Вербівці помічені не були. В котрий раз переконуюсь, що по області краще подорожувати велосипедом, особливо якщо є фізична підготовка на те щоб проїхати сотню – дві кілометрів.
Надпис на табличках:
Подорожній, зупинися, і вклонися жінці, яка заслужила найвищої подвижницької любові і вірності.
”Діти мої, онуки і правнуки. я залишаю вам у спадок єдине багатство – пам’ять про нас. Бережіть її, ми прожили чесне і щире життя. Совість наша чиста перед вами і часом.”
Далі ж шлях наш лежить на Вербівку, де збереглася ще одна стара церква.
Вербівка
З Лебедівки до Вербівки веде не самої гіршої якості дорога, якщо порівнювати її з попередніми кілометрами нашої подорожі. Процитую тут сайт
Інформацію про церкву надав Сергій Криниця: Село Вербівка розташоване за десять кілометрів від славнозвісного “містечка декабристів” Кам’янки, одного з центрів їхнього Південного товариства. З ним пов’язані імена багатьох декабристів, Пушкіна, Чайковського. Всі вони зустрічалися переважно в гостинному маєтку Василя Львовича Давидова, а Петро Ілліч Чайковський прожив там близько 13 років, і там написав свої знамениті твори. Головний же маєток Давидових розташовувався саме у Вербівці. Подейкують, що музику до опери “Євгеній Онєгін” та балету “Лебедине озеро” композитор написав саме тут.
Від розкішного палацу у Вербівці не лишилося й сліду. Буремні післяреволюційні роки забрали й згадку про нього. Лишилася лише одна атракція – скалічена і напівмертва, непрезентабельна на вигляд, але разом з тим по своєму прекрасна дерев’яна церква Різдва Богородиці. Церква розташована на бічній вулиці за колгоспним млином (не доїжджаючи моста через р. Ташлик, поворот праворуч), з траси її не видно. Храм відомий з 1768 р., існує згадка, що цього року гайдамаки їй пожертвували ризи.
Церква знаменита тим, що тут 1860 року вінчалися син декабриста В.Л.Давидова Лев Давидов (народжений в Сибіру 1837 року) із сестрою Петра Чайковського Олександрою Іллівною. Після амністії 1856 року сім’я покійного декабриста повернулася до свого занепалого за ці роки маєтку в Кам’янці, тому Лев Васильович з Олександрою Іллівною мешкали там у флігелях, а часто – у Вербівці, в новому будинку .
У 1794 та 1857 роках церкву перебудовували. Останній раз – коштом полковниці Олени Стааль, яка купила маєток у Бороздіних, які, в свою чергу, раніше придбали його у Давидових (пізніше Лев Давидов знову викупив свій родовий маєток у Стааль). Олена Стааль пожертвувала кошти на перебудову храму через особисту трагедію – померла її 17-річна дочка. Ця обставина і зумовила особливість перебудови храму – він має бічний другий вівтар, під яким і поховано дочку Стааль. Місцеві жителі оповідають, що не раз бачили привид дівиці Стааль у церкві. Віднесімося все ж до цього з долею скептицизму, хоча б тому, що це не замок, а храм, в якому теоретично привидів бути не повинно?
Історія згадує ще одну перебудову храму – 1911 року, але що саме було перебудовано, невідомо. Важкі часи для пам’ятки почалися з 1935 р., коли церкву закрили, вона стояла пусткою. Як і в більшості інших церков України, служби тут поновилися 1941 року, з приходом німців.
Під час війни церкву було пошкоджено – 1944 року під час наступу радянських військ на дзвіниці розміщувалася вогнева точка німців. Храм повторно закрили 1946 року і збиралися його взагалі зруйнувати. Селяни кажуть, що врятував її тодішній голова колгоспу, запропонувавши пристосувати приміщення під зернову комору. Але від “гріха” подалі вирішили все ж таки зняти баню та дзвіницю, перетворивши церкву таким чином на велику хату, чи то пак – сарай…
Лише 1973 року рішенням Черкаського облвиконкому церкву було взято на облік як пам’ятку архітектури місцевого значення. Службу Божу тут було відновлено з Незалежністю. Однак в часи суцільної меркантилізації церкві не особливо щастить. Тут змінилося з півдесятка священиків, але жоден не лишався надовго. Старостиха церкви Ольга Іванівна (знайти її можна в будинку під номером 33, пройшовши вулицею попри церкву) добрим словом згадує лише одного, та і його дуже скоро “забрали” в Суботів, до знаменитої “п’ятигривневої” Богданової Іллінської церкви. Інші були просто п’яницями. А передостанній ще й надумав перейти в лоно Московського патріархату, чого Ольга Іванівна, палка прихильниця української незалежності, не дала здійснити, піднявши на ноги все вище духовенство.
Так чи інакше, але церква, що належить до УПЦ КП, лишилася без священика, лужба тут правиться лише по великих святах. Селяни все ще сподіваються, що зарплату попу платитиме сільська рада (ага, дати би їм почитати Бюджетний кодекс), інакше – за 300 грн. – працювати ніхто не хоче.
Ольга Іванівна зберігає копії своїх листів в різні інстанції з проханням допомогти з ремонтом церкви. Особливий в її колекції – лист-відповідь від Віктора Ющенка, тоді ще кандидата в президенти. Зміст листа – ввічлива відписка…
Церква хрестова в плані з прибудованими з боку основного вівтаря бічним вівтарем та ризницею. Пам’ятка перебуває у жалюгідному стані, потребує термінової реставрації. Коштів нечисельної сільської громади вистачило лише на перекриття даху рубероїдом, що не врятувало пам’ятку від його протікання. Через чисельні діри в стінах в церкві селяться птахи.
Взято з сайту derev.org.ua
Далі прямуємо до Кам’янки, а звідти через Михайлівку до Сміли. Село Михайлівка (Пруси до 1915 р.) Кам’янського району Черкаської області було засноване у середині 18 ст. За переказами село отримало назву Пруси на честь першого поселенця, якого звали Ярема Прус.
Указом імператриці Катерини від 1778 р. землі між Чигирином та Смілою були подаровані російським поміщикам Марциловським та Мацкевичам.
У 1841 р. в селі сталася страшна подія для всього віруючого люду – згоріла церква, побудована в 20-х рр. 19 ст. Лише в 1845 р. на кошти місцевого поміщика Георгія фон Шталь та прихожан на її місці було споруджено нову дерев’яну церкву, яка існує і донині. Церкву було освячено на честь св. Архістратига Михаїла.
Світлини викладаю літні, 2015 року бо в цей раз в Михайлівці не зупинялись, щоб по максимуму проїхати поки ще видно.
В Михайлівці можна повернути і поїхати на Черкаси через села Жаботин, Чубівку, Думанці, Нечаївку, ми ж поїхали прямо
Останні кілометри перед Смілою були дуже важкі. Дороги там майже немає – один напрямок, навіть фури їдуть по обочині…
Надіюсь цю ділянку таки зроблять до наступного року …
Більше подорожей цими краями за теґами:
Смілянщина
Кам’янщина
