Велосипедний маршрут Кіровоградською областю на сто кілометрів. Архітектурні пам’ятки, природа, бездоріжжя та багато підйомів чекають на вас.
Півтори години зайняла дорога з дому в Черкасах до станції імені Тараса Шевченка у Смілі. Ще півтори години в Інтерсіті + і от Олександрія. Інтерсіті в 5 раз дорожчий плацкарту, але їде швидко і зручно ставити велосипед, як в дизелі чи електричці.
Маршрут вийшов таким:
Дистанція: 110,44 км
Час руху: 7:16:21
Середня швидкість: 15.2 км/год
Набрана висота: 1357 м
Олександрія
Олександрія варта цілого дня. Тут збереглась історична забудова центру міста, та й любителям футболу буде цікаво відвідати місцевий стадіон. Фанати транспорту зацінять міські автобуси – тут ще бігають ЛіАЗи. В мене ж був час тільки на каву зі старим знайомим. Але сюди ще повернусь
Березівка
Швидко виїхавши з міста потрапляю в село Березівка Олександрійського району де збереглась стара мурована церква
Церква стоїть на центральній вулиці то ж знайти її легко.
Церква Св. Йосипа Обручника була перебудована в 1901 році новим власником села купцем Петром Максимовичем Селівановим, який тоді володів в селі 4029 десятинами землі. Тоді на місці згорілої дерев’яної будівлі було поставлено цегляну. До речі, його син Василь Максимович мав теж чималий шмат землі в селах Спасо-Мажарівка і Високі Байраки.
Церква непогано збереглась, зважаючи на те що її спіткала доля бути складом в радянський період.
На сьогодні будівля церкви є пам’яткою містобудування, архітектури місцевого значення в Кіровоградській області
Далі дорога вела до села Ягідне.
Ягідне
Ніякого села Ягідне вже немає. Є воно тільки на мапі. Його вже давно поглинула розробка бурого вугілля. Діватись було нікуди, обїзжати не хотілось і я на повній швидкості просто пролетів біля шлагбауму, сторожі щось кричали вслід, вже коли я був далеко. На жаль подивитись на техніку на Костянтинівському вугільному розрізі не вдалось. Там, де був найкращий під’їзд, була і охорона і собаки, одному не сильно хотілось з ними спілкуватись. А там де на карті були дороги серед поля на місцевості їх не було. То ж подивився я на техніку здаля. Фотографувати навіть не захотілося, то ж викладу фото тих кому вдалось ближче роздивитись.
Далі була дорога відселеною чи то пак покинутою місцевістю. До села Озера дорога була ґрунтовка, з підйомами і спусками, через села Лікарівка та Новоолексіївка.
Знайшов степову рослину Ковилу. Колись вона була дуже поширена в степах, зараз же в Червоній книзі.
Озера
На околиці села Озера місцевий фермер Олександр Швець зробив міні зоопарк. Судячи з інформації в мережі і фотографій на гугломапах, він ще працював в 2017 році. На червень 2018 року зоопарк не працює, інформації ніякої немає. Через хвилину після фото мене випровадив за територію нервовий сторож. За пару кілометрів була наступна точка – село Талова Балка.
Талова Балка
Село лежить в балочці. Такий от краєвид зустрічає всіх хто в’їжджає до нього зі сторони села Озери.
Храм було побудовано в 1806 році на кошти поміщика Федора Артемовича Боровського. У роки радянської влади храм використовувався як сховище зерна, що, напевно, й зберегло його як споруду.
Останні десятиліття храм стояв і руйнувався, в мережі багато фото який він був ще пару років назад.
В 2012 році в це глухе село приїхали з Кривого Рогу троє ченців на чолі з отцем Серафимом і почали облаштовувати тут свій побут. Після облаштування свого побуту вони почали з 2014 року відновлювати храм.
У 2016 – 2017 роках тут навіть зробили літній табір для дітей з бідних сімей.
Бог їм в поміч, аби тільки не насаджували ідеї руського міра і єдіного народа, як це часто буває в осередках московської церкви. Мене ж чекала далі дорога.
Дорога все гірше, проїжджаю села Велика Скельова і Золотарівка. Не вірю своїм очам – на зустріч мчать двоє черкаських велосипедистів, ще й на шосейниках. Постояли, подивувались, що черкащани всюди і поїхали підкоряти підйоми Світловодського району.
Микільське
Перед в’їздом в село дорогу перетинає дивний міст. На перший погляд не зрозуміло для чого він і куди веде дорога. Та якщо погортати старі карти і пошукати інформацію в інтернеті то все стає ясно. Це міст на непобудованій гілці залізниці Павлиш – Чигиринська АЕС. При радянській владі були плани звести в Орбіті поблизу Чигирина чи то АЕС чи то ДРЕС. Але планам так і не судилось здійснитись. Після аварії на ЧАЕС проект згорнули. Станцію так і не добудували, зараз від неї залишилось пару адмін будівель, труба і селище будівельників – енергетиків Орбіта, де ще в п’ятиповерхівці живуть люди, а поруч розвалюється гуртожиток, універсам та ще пару будівель.
У селі Микільському є окрім церкви ще одна стара будівля, якій понад 100 років, – це реальне училище імені цесаревича Олексія. Воно було збудовано в 1908 році з нагоди народження первістка й спадкоємця царського престолу Олексія Миколайовича.
У Російскій імперії в реальних училищах навчалися 6-7 років, і потім випускники мали право на вступ до вищих технічних і сільскогосподарських навчальних закладів (інститутів).
У Микільскому реальному училищі викладали російську мову, історію Росії, географію, арифметику, закон Божий і інші предмети. Його випускники мали можливість продовжити навчання у ремісничому училищі, яке було організовано при школі, де випускникам присвоювалося звання столяра і видавався безкоштовно весь столярний інструмент.
Після 1920 року Микільське реальне училище було перетворено на школу. Під час ІІ Світової війни школа була закрита, і до грудня 1943 року в школі знаходилась німецька управа.
Коли в 1983 році в селі збудували нове приміщення школи, на базі колишнього реального училища було створено сільськогосподарське професійно-техничне училище. Проте в 1998 році це училище об’єднали з Світловодським ПТУ №5, відтоді Микільське училище фактично перестало виконувати свою навчальну функцію. Тому Микільське реальне училище залишається цікавим архітектурним об’єктом і може претендувати на отримання статусу об’єкта культурної спадщини.
У селі Микільському знаходиться архітектурна пам’ятка за номером №112-кв – це будівля церкви Руської православної старообрядницької церкви Білокриницької ієрархії на честь Різдва Пресвятої Богородиці й належить до Київської єпархії.
Церкву збудували на кошти прихожан у 1911 році, вона була розрахована вмістити до 250 віруючих. У середині цей старообрядський храм як і всі інші, нічим не відрізняється від православних, хіба що тим, що в ньому церковні півчі розділені на чоловічу і жіночу половини.
У 1932 році більшовики позбавили храм його бані (купола), та перетворили приміщення на гуртожиток. Станом на сьогодні храм працює , відвідують його дуже мало прихожан, лише 25-30.
Взято з http://svittourism.com.ua
На жаль пряме сонце не дало зробити якісних знімків
Далі була просто дорога, можна було б змінити маршрут, але вирішив докрутити до Знам’янки і встигнути хоча б на електричку.
Знам’янський район
В Знам’янському районі дорога краща не стала, тільки стало ще важче вкручувати.
Нарешті приміське село Дмитрівка, зовсім поруч вже Знам’янка.
На Інтерсіті я не встиг, і на електричку теж. Довелось їхати вже аж в 22:15, опівночі був у Смілі, а далі дві години трасою в Черкаси.
Більше веломаршрутів Кіровоградщиною:
Дендропарк в селі Веселі Боковеньки
На межі Черкаської і Кіровоградської областей
Велоподорож поблизу Знам’янки
