Зміст
Велоподорож Черкаським, Смілянським, Шполянським та Городищеньським районами. 100 кілометрів мальовничих пейзажів, старовинні церкви, гранітний кар’єр, млин.
Маршрут вийшов таким:
Дистанція: 117,31 км
Час руху: 7:01:43
Середня швидкість: 16.7 км/год
Набрана висота: 1106 м
Цвіткове
З дизеля Черкаси – Умань вивантажуюсь на станції Цвіткове. Станція цікава тим що тут є база запасу паровозів Укрзалізниці.
Звісно ж туди вас ніхто не пустить, а от через паркан позаглядати можна. Сюди ж приїздять волонтьери з АЗІЗУ (Асоціації Збереження Історіїї Залізниць України) і відновлюють старі паровози.
У Цвітково знімався епізод з фільму “Поводир”
Проїжджаючи повз можна побачити надпис на депо “Красный кут”. Ось така панорама паровозів з колії
З селища мій шлях лежить поганою гравійкою до села Бурти.
Бурти
Церква в селі Бурти знаходиться в центрі, її видно при в’їзді в село, то ж пропустити її важко.
Вона довго стояла пусткою, зараз же її реконструюють.
На території церкви зустрів чоловіка, сам він з Тернопільської області, але вже довгий час живе в селі Бурти. Він розповів що реконструює потихеньку церкву, гроші дає місцеве ПСП та меценати.
Об’єм виконаних робіт і той який треба зробити просто вражає.
Трохи історії церкви з сайту https://sites.google.com/site/religiiemspola
Церква Покрови Пресвятої Богородиці була заснована в с. Бурти у 1829 р
Розповідають, що високопоставлений священик побудував синам три однакові церкви: в Матусові, Куцівці та у Буртах. Для будівництва використовували цеглу, яка вироблялась із місцевої сировини.
Церква Покрови була другою цегляною церквою у Шполянському районі. Вона була побудована у формі хреста в плані, з продовженою західною частиною, одноголовою, з полу сферичною алтарною апсидою і дзвіницею над притвором в західному крилі. Дзвіниця мала 6 дзвонів, які було чути майже на 30 км навкруги. В 1930 р. церкву закрили, зняли хрест з купола, дзвони і перетворили її в комору.
Але в період окупації у 1941 р. селяни зробили в церкві ремонт і відновили богослужіння. Під час визволення села від фашистських загарбників снарядом була зруйнована дзвіниця. Але церква все одно працювала і після війни. Приблизно у 1955 р. силами селян та за їхні кошти був зроблений ремонт церковної покрівлі. Приблизно у 1958-1960 р. під час сильного урагану дах церкви був частково зруйнований, після чого її закрили. В наступні роки було декілька спроб відремонтувати церкву, але роботу до кінця так і не було доведено. В даний час церкви покрови Пресвятої Богородиці є пам’ятником архітектури, знаходиться в напівзруйнованому стані і потребує капітального ремонту.
В Бурти малий Тарас Шевченко їздив на базар як наймит і візниця отця Григорія Кошиця. В ті роки Бурти були містечком Черкаського повіту Київської губернії. Шевченко згадує його кілька разів у повісті “Наймичка”.
При виїзді з села, прямо на полі зберігся радянський артефакт. Перший раз такий пам’ятник бачу, чи то вони не збереглись, чи то мало таких ставили.
З села Бурти латаною – перелатаною дорогою потрапляю в село Надточаївка
Надточаївка
В центрі села Надточаївка збереглась дерев’яна церква. Трохи історії церкви з сайту https://sites.google.com/site/religiiemspola
За переказами, перша православна церква в Надточаївці була збудована козаками ще всередині 17 століття, але вона була знищена татаро-турецькими нападниками. А в 1773 році жителі села збудували нову церкву, якій дали ім’я Святого Іоанна Златоуста – на честь архієпископа міста Константинополя, який жив в далекому 4 столітті прославився своїми проповідями. Звідси і назва – „Золоті уста”, або „Златоуст”.
Простоявши більше 100 років, ця дерев’яна церква стала руйнуватись, тому на початку 20 століття на сільському сході жителів села було вирішено збудувати нову церкву на кошти громади.
І в 1912 році новозбудована церква Святого Іоанна Златоуста відкрила свої двері для прихожан. До речі, це – єдина церква на Шполянщині, названа на честь візантійського священика.
На жаль, в 30-ті роки минулого століття за вказівками органів комуністичної влади було знищено церковні куполи, проте приміщення церкви селяни не дали зруйнувати представникам безбожної влади. Тому цей храм лишився духовним осередком аж до наших днів, але так і стоїть без верхів, вкрита звичайним двоскатним дахом із ржавою бляхою.
Незабаром встановлять новий купол
Сільські магазини завжди якось по цікавому називаються
В’язівок
Після Надточаївки потрапляю в досить таки велике село В’язівок. Воно витягнулось аж на 10 км вздовж річки Вільшанки.
Село цікаве тим що тут збереглась Успенська церква, яка збудована 1859 року
У 1941 році церкву почали розбирати, але війна цьому завадила. Встигли розібрати лише куполи. Зараз Успенську церкву знову прикрашає купол, увінчаний хрестом. В середині купол розписаний київськими художниками.
У 1996 році усю покрівлю церкви перекрили новою бляхою. Під час цих робіт над ризницею було знайдено заховані хрести, які колись були на куполах Успенської церкви. В 1941 році, хтось із благочестивих прихожан заховав хрести, як найбільшу святиню. І ось більш як через півстоліття ці хрести знову прикрасили церкву.
В центрі села традиційно для цих країв стоїть пам’ятник Шевченку
Далі шлях лежав до кар’єру в Хлистунівці
Хлистунівка:кар’єр
Помучившись по бруківці і гравійці нарешті доїхав до кар’єру.
Біля дороги зроблені місцевими жителями оглядові майданчики: кущі вирубані, стежки протоптані, то ж проникати на об’єкт не було необхідності
Після кар’єру Полтавського ГЗК чи Криворізьких кар’єрів він здається маленьким, але глибший і більший ніж в Малому Бузукові.
Хлистунівка: церква
По містку потрапляю на інший берег річки Вільшани, щоб доїхати до центру села.
В селі збереглась величезна мозаїка на клубі
Прямо біля клуба, в центрі села на пагорбі знаходиться дерев’яна церква збудована ще у середині ХVІІІ століття на честь Архистратига Михаїла.
Хоч знаходиться церква в центрі села, її легко не помітити, вона трохи осторонь магазинів. Минулого разу я її просто пролетів і не помітив.
Церковне подвір’я доглянуте
Біля церкви стоять хрести без надписів чи табличок.
Без проблем можна потрапити на територію церковного подвір’я, ніхто тут не замикає його, як в Білозір’ї чи Костянтинівці
Коли знімав, підійшов місцевий житель, поцікавився що я тут роблю, стрельнув 3 грн, отримавши десятку пішов далі. Казав що доглядає за подвір’ям і тут прибирає, живучи поруч.
З Хлитсунівки їду в сторону Городища, а далі на Смілу, зупиняючись в селі Орловець.
Орловець
Місце де було село ще на карті Г. Боплана в далекому 1651 році було позначено як Орлів чи Орлей Ліс. А ще тут збудували перший в Київській губернії цукровий завод. Свято-Миколаївська церква, збудована у 1779 році запорізьким козаком Кирилом Половим. Так що це козацька церква. Це одна з майже 40 старовинних дерев’яних храмів, що збереглися на Черкащині. (с) Володимир Чос . Зі слів місцевих мешканців, над входом до церкви – зображення святого архангела Михаїла; рік побудови храму чи то 1876, чи то 1886 р. В наш час церква відремонтована коштом заможної людини, що народилася в цьому селі – Любченка Олексія Миколайовича (впливовий податківець). Назар Лавріненко в книзі “Черкащина” ж пише що церква 1889 року. Радує те що вона добре збереглась і до неї є доступ, що не обнесли парканом закривши при цьому вхідну калітку. А ще її зручну фотографувати – її не закривають дерева чи чагарники як це зазвичай буває.
Село Орловець переходить в село Теклине, Смілянського району.
Теклине
В селі Теклине зберігся вітряк, єдиний на всю Смілянщину. Млин збудований влітку 1907 року селянином, жителем села Теклине Маньком Василем Михайловичем. Незмінним мельником був Манько Андрій Васильович, який загинув на фронті у Другій світовій війні. При німецькій окупації млин не працював, при відступі був замінований, потім розмінований совєтами. Працював до 1950 року. Так і стояв млин пусткою допоки у 1990 році група ентузіастів з села не відновили його.
Костянтинівка
В селі збереглась Церква Вознесіння Господнього, 1882 року побудови. Інформацію про церкву надав Іван Білопольський:
“З дороги, що поєднує Черкаси (Смілу) із Корсунь-Шевченківським (Городищем) та виводить далі на Київщину, церкву не видно, хоча вистачить 2-3 хвилини, щоб до неї доїхати. Церква розташована в центрі села, виглядає охайно, але ж видно, що подекуди дошки прогнили, подекуди іде деформація – це старанно замазане фарбою; на “даху” – лише єдиний хрест (здається, суцільно металевий або одягнутий в метал), немає верхів. Над входом – велика ікона Ісуса Христа і металева печатка Північного страхового товариства на одній із стін.” (с) http://www.derev.org.ua/cherkas/kostiantynivka.htm
Білозір’я
Зі Сміли можна поїхати по трасі, а можна повернути і поїхати через село Білозір’я. Населенний пункт входить в десятку найбільших по населенню сіл, а на Черкащині воно поступається тільки Червоній Слободі.
В центрі села збереглась Святопреображенська церква. Вона побудована в 1867 році і дуже схожа на всі інші деревяні церкви Черкащини.
Після Білозір’я була нудна Смілянська траса, а далі Черкаси.
Далі буде …
Ще подорожі по Городищенському та Шполянському районах
Велоподорож до географічного центру України