Велоподорож вихідного дня до села де починаються Мошногори
Подорож до села Будище довжиною в 60 кілометрів почалася цілком собі спонтанно. Просто захотілось кудись поїхати. Згадав що скільки раз проїжджав повз село Будище, а в центрі його і не був. То ж вирішив виправити це і відвідати село.
Довгих 15 кілометрів по місту і нарешті асфальтна дорога поміж мішаного лісу.
Вихідний день тож дорога майже пуста. Асфальт не найкращий, але їхати на циклокросі можна. Місцями досить непогане узбіччя. Хороша дорога починається в канівському районі, але дуже вузька, дві фури вже не роз’їдуться.
Поступово з наближенням до річки Ірдинки по обидві сторони траси з’являються заболочені ділянки, де буяє весняна зелень.
Рослинка це Пшінка весняна цікава ти що квіти в неї закриваються на ніч а також в дощову погоду. Квітне вона в квітні – травні, розмножується вегетативно, через те що рано квітує бджоли її рідко опиляють і рідко вона утворює плоди.
Доїжджаю до річки Ірдинки. Річка Ірдинка невелика, її довжина всього 24 кілометри. Витікає вона з болота Ірдинь і впадає в Дніпро. Річка неглибока – всього 1.5 метри глибиною, навесні розливається.
Після містка через Ірдинку буде поворот наліво – до дерева вільхи з дубом.
За легендою, на цьому місці, де практично з одного кореня росте вільха та дуб, зупинилися закохані козак та його наречена. Вони тікали від татарів і, аби не потрапити у ворожий полон, скам’яніли тут навіки.
Сюди їдуть багаточисленні закохані пари які чіпляють стрічки вірячи в цю легенду
Проїхавши далі і повернувши на Звірогосподарстві можна потрапити то Мошногірського парку і побачити графську дорогу і Софіїін стовп. Та цього разу я туди не заїжджав.
Повертаю на центр села Будище. Мошногори нависають над трасою.
Дорога пересікає невеличкий потічок з облаштованим берегом.
Перша згадка про населений пункт Будище датована 1036 роком. Однак історія сучасного села розпочалася більше двох віків тому – у другій половині ХVІІІ століття. Свого часу село Будище належало князю Воронцову. Саме з його іменем місцеві історики пов’язують появу у селі майже 60-ти метрового «Святославового стовпа» або «Святославової вежі», названої на честь київського князя Святослава.
«Мабуть, Воронцов, коли воював на Балканах, у пам’ять про свої молоді роки і свою молодість, так само, як і князь Святослав, який теж ходив на Балкани, назвав цю вежу Святославовою. Розповідали старожили, що в ясну, сонячну погоду із верхівки вежі було видно навіть Канів, Лівобережжя і дзвіницю Києво-Печерської лаври», – розповідає будищенський історик Людмила Рябчич.
Проіснувала будищенська «Святославова вежа» аж до 1943 року. Тоді, під час Великої вітчизняної війни її як стратегічний об’єкт зруйнували німці. А саме село – майже вщент спалили. (с) radiosvoboda.org
В центрі села охайний сквер – подарунок жителям села Будище від ДП “Перемога Нова”. В день мого відвідування села вітер дув від курників то ж я відчув не самий приємний запах. Курники активно розбудовуються, місцеві протестують проти, хоч і працюють на них. Така от ситуація.
В селі також я багатоповерхові будинки, супермаркет, школа, дитсадок і амбулаторія. І ці дерев’яні ведмеді )
До Черкас всього 25 кілометрів, автобуси ходять часто – можна жити. Тож люди і працюють в місті.
Побачивши здалеку постамент подумав що тут стояв Ленін. Але ні. У Другу світову війну нацисти жорстоко розправились з жителями села за підтримку ними партизанів. А партизанити там було де. До речі біля звірогосподарства є відновлена партизанська землянка.
Ведмеді на фоні гір, трохи не черкаський пейзаж.
Свіжий пам’ятний знак і Небесній сотні і обеліск полеглим в Другій світовій війні.
На Черкащині у Звенигородському районі є ще одне село Будище. За часів Тараса Шевченка там був маєток Енгельгардтів, в якому малий Тарас служив козачком.
Неподалік Будища знаходиться село Мошни, колишнє містечко, де збереглась церква спроектована архітектором Торічеллі, будинок де перебував Шевченко, костьол, дерев’яний будинок, який проектував Городецький та багато ще чого цікавого. Можна ще проїхатись поблизу Дніпра таким маршрутом.
