Зміст
Вилкове – одне із самих унікальних місць на карті України, що губиться в дунайських плавнях на кордоні з Румунією
Вилкове
Містечко Вилкове(рос. Вилково) часто називають українською Венецією. Але я у Венеції не був, то ж порівнювати не буду, та й не люблю ці всякі заїжджені порівняння типу Українська Швейцарія та інші. Та й взагалі, не можна порівнювати колишню столицю і маленьке селище.
А от як туди добратись, що подивитись і взагалі що там робити намагатимусь передати в наступних строках.
Дорога до міста Вилкове
Традиційно в Укрзалізниці відсутні квитки на святкові дні. На жаль з нашими дорогами найкращий спосіб подорожування Україною це залізниця або літак.
На бажані числа не було прямого потяга з Черкас до Одеси, то ж довелось їхати приміськими потягами спочатку до ст. ім. Шевченка, а потім вже до Знам’янки, звідки і був потяг на Одесу. Киянам Укрзалізниця трохи полегшила життя запустивши потяг 145К Київ – Ізмаїл, який відправляється із Києва в 16:54 і вже в 06:25 буде в Сараті, а звідти 85 кілометрів до Вилкове.
В Одесі автобуси на Вилково відправляються з автостанцію Привоз, що неподалік від залізничного вокзалу. Та на жаль в суботу 29 квітня квитків в потрібному напрямку не було ні з АС Привоз ні з автовокзалу.
Було прийнято рішення їхати попутками. Таксі, 15 хвилин і ми на об’здній. Пару хвилин стояння і вже мчимо в Татарбунари з веселим гагаузом. Слухаючи його байки, а потім ще й байки стоперів яких він підібрав доїжджаємо до Татарбунар. Дорога така паскудна що пару кілометрів їхали по ґрунтовці. Їхали не найкоротшим шляхом, так як дорога через Маяки була закрита на ремонт чи то мосту чи то самої дороги.
Кілія: краще б ми сюди не їхали
В Татарбунарах якраз відправлявся автобус на Кілію. З Татарбунар до Кілії всього 35 кілометрів, а там ще тридцять кілометрів до нашої мети… А тут і була зроблена помилка. Ці нещасних 35 кілометрів автобус їхав аж 1 годину 20 хвилин. Приїхавши на вокзал дізнаємось що автобус на Вилкове тільки що пішов і наступний буде аж в 19-00, якщо буде…
Йдемо в магазин на 3 букви за продуктами, а також в noname магазин за зразками місцевого пивоваріння.
Кілія – маленьке симпатичне місто яке як і Вилкове лежить в дельті Дунаю. В місті є історична забудова, порт і ще багато чого крім доріг. Зберігся також храм Покрова Богородиці, 1836 року побудови. Звісно ж на місто треба було теж виділити час і подивитись його. З Кілії видно румунське місто Кілія – Веке, що в переводі значить стара Кілія і колись це було одне містечко з Кілією українською. Тут же діє і поромна переправа до сусідньої Румунії.
Не стали довго гуляти по Кілії і вирішили добиратись до Вилкове попуткою. Ну що таке 30 кілометрів, подумав я, порівнявши з дорогою від Черкас до Сміли. 15 чи 20 хвилин їзди… Вибрались на місце звідки починалась дорога на Вилкове. І чекали … чекали. На зупинці був надпис “Таксі Вилково 500 грн і телефон”
Трафіку не було. Не було майже 3 години і почав розуміти чому цей надпис саме тут, пізніше зрозумів чому така ціна. Вирішили повернутись на автовокзал і таки взяти таксі. Таксист згодився поїхати за 450 грн. Дороги не було зовсім… Нещасних 30 кілометрів ми їхали 1 годину 15 хвилин. Більшше 15 – 30 км/год він не їхав.
На карті я помітив якою дорогою їхати не треба. А треба було вийти в селі Струмок і ловити попутку на Вилкове. Зараз активно ремонтують дорогу від Струмка до Приморського то ж можливо до Вашого приїзду там буде автобан.
Вилкове: де жити, їсти і замовити екскурсію
Дешевий готель в центрі звісно ж на травневі свята був повністю зайнятий. Це була ще одна помилка. Але був номер в готелі Delta, трохи далі від центру, хоча скільки там того міста, за годину – півтори можна пройти від краю до краю.
На все Вилкове ми не знайшли де поїсти. Можливо кінець квітня – початок травня це не гарячий сезон, але все ж таки. То ж їли в ресторані біля готелю. Тим паче нам його порадила продавець в магазині пива, яка не могла загадати нічого більш адекватного. Дунайка і пиво мене там дуже порадували.
Екскурсію до нульового кілометру я замовив ще за пару днів в Пелікан – тур.
Ексурсія до 0 кілометру
Дунай єдина річка кілометраж якої рахується від гирла до витоку, а не навпаки як зазвичай. Одна з найпопулярніших екскурсій у Вилкове до місця де Дунай впадає в Чорне море. То ж ми піддались мейнстріму і вирішили туди скататись.
Пішохідна екскурсія по місту нас не цікавила, то ж замовили тільки водну, коштувало це задоволення 360 грн (12.5 євро) з людини. До бази шлях пролягав через все місто. На самій базі досить таки симпатично, я б мабуть там би і поселився, але все було там зарезервовано заздалегідь.
Дочекавшись всих груп ми вирушили до нульового кілометру.
Квакенбург
Через хвилин 15 стаємо на острівець. Тут нас чекає традиційний липованський обід. Стоянка дві години тож можна встигнути не тільки пообідати а й обійти острівок.
На території, можна так сказати музей під відкритим небом.
З вишки можна подивитись на горішні плавні
І на саму садибу.
У Вилково уху подають не так, як ми звикли. Юшка тут з пари видів риби. Спочатку подають рибу, картоплю, моркву, а потім саму юшку, яку потрібно пити. До риби подається місцевий соус – саламур. Це такий соус, що складається з часнику, оцту і ще чогось. В результаті виходить смачно.
На Квакенбурзі подається велика порція юшки і вина Новак на 6 осіб. Мої тимчасові сусіди не їли і не пили, тож я вже відривався по повній. Такого смачного карпа я ще не їв. Ну і вино, місцевого сорту Новак, що трохи схоже на Ізабелу чи Лідію. Тут воно було дуже смачне, те що я потім купляв у Вилково було просто шмурдяком.
Обід був ситний і добряче розморив. На базі можна і скупатись, і по територію прогулятись, і зі стендів корисну інформацію про місцевість прочитати. Коротше кажучи ці дві години зупинки, по дорозі до нульового кілометру ми не нудьгували.
Нульовий кілометр
Після Квакенбургу човник повіз нас до нульового кілометру пофарбованого в траурний чорний колір. Це попсове місце відвідують всі туристи, а чим ми гірші)
По дорозі до нульового кілометру ще одне нагадування де ви знаходитесь.
На жаль по дорозі до нульового кілометру пеліканів ми не побачили.
Ось і показався нульовий кілометр. Що цікаво, ще в 18 столітті Вилкове знаходилось майже біля моря, але за роки Дунай наніс муляки тож тепер аж 18 кілометрів до впадіння Дунаю в чорне море.
Поки всі пасажири човника помчали до 0 кілометру ми пішли по екологічний стежці до спостережного пункту за птахами.
Лебеді, качки і знову відсутні пелікани.
Тут можна загадувати бажання, для цього треба три рази пройти через дірку в нулі.
А це вже Чорне море
Пора назад у Вилкове
Йдемо повз ділянки місцевих жителів.
На своїх городах – островах вони вирощують полуницю, виноград, яблука. Виноград тут сорту Новак, з якого потім і роблять вино.
Деякі сім’ї живуть тут майже постійно. Звісно ж зручності всі надворі, а електрика від генератору.
Човен для острівчан звісно ж основний засіб пересування. Окрім того періоду коли Дунай вкривається кригою.
На островах не тільки хібари і халупи. Є цілком сучасні будинки з конвекторами і сонячними батареями.
Супутникова тарілка теж присутня. Вкрита хатинка екологічним комишем.
Прапор тішить око. Так десь за годину ми повернулись на базу пелікан.
Вилкове: центр міста і не тільки
Вилкове нагадало Черкаси тротуарною плиткою. Так її там теж кладуть де тільки можна. На фото центральна вулиця, колишня Леніна, а нині Різдв’яна.
На центральній вулиці стоїть пусткою кінотетатр. Він звісно є не працює. Більшість будівель в місті збудовано в 1967 році, після великого потопу.
Також тут зберігся цілком радянський БК
І пам’ятник Рибалці
Біля якого невеличкий сквер
Миру – Мир
А місцева вата малює серпи і молоти по всьому місту. Такий собі в’ялий супротив декомунізації і українізації
Якщо з вулиці Різдвяної перед церквою повернути направо то можна потрапити до вантажного порту. Там же по дорозі буде і міськрада.
На площі біля порту, стоїть пам’ятник св. Миколаю, покровителю моряків, рибалок і мандрівників.
Пам’ятник липованину-старообрядцю, засновнику села Липованське, звідки і виникло сучасне місто також встановлений на цій площі.
А такий вигляд мають сухопутні вулички старої частини міста
Три церкви
Оця рожева невелика будівля то місцева автостанція. Звідти відправляють автобуси на Кілію, Татарбунари, Одесу, Херсон і навіть на Київ. Всього за 10 гривень можна забронювати собі місце на автобус. Люб’язна касирка передасть список написаний на аркуші в клітинку водієві. Вона ж визначить ваше місце в цьому бусі. Оплата буде в руки водієві. До Одеси з Вилково проїзд коштував 160 гривень, дорога зайняла трохи більше чотирьох годин. На автостанції є актуальний розклад автобусів. Буси прибувають до АС Привоз, що дуже зручно, так як поруч автовокзал. Туалету звісно ж на АС Вилково нема. Туалет є на базарі. Коштує дві гривні. Коли базарний день закінчується – туалет безкоштовний.
Церков в місті три, причому дві з них, включаючи цю – Нікольські, і дві з них, не включаючи цю – старообрядницькі. Нікольська “українська” (а не-старовіри тут в основному українці) церква побудована в 1867 році, в той час Вилкове було містом в складі Румунії. Саме тут вам будуть хлопчаки впарювати якісь екскурсії, а місцеві алкаші клянчити гроші.
Поруч знаходиться базар, де можна купити все що хочеш, в тому числі рибу і вино. Там же і туалет.
Вид на церкву зі сторони центру, який знаходиться біля порту.
Церква Різдва Богородиці знаходиться на перехресті вулиць Різдвяна і Татарбунарського повстання.
Навколо церкви симаптичні хатки під черепицею.
За Білгородським єриком варта уваги ще одна Нікольська церква – старообрядницька, яку ймовірно споруджена в першу румунську епоху (1856-78), як і її тезку в Новому місті.
Вилкове: єрики
Головна “вулиця” вулиця Вилкова це Білгородський єрик.
Як і належить центральній вулиці рух тут доволі жвавий.
Єриками тут називають канали, що утворюють мережу між двома рукавами Дунаю. Білгородський єрик природного походження, а всі інші вириті вручну.
Також тут, як у нас таксисти біля вокзалу, чергують місцеві жителі, які пропонують покатати вас каналами. На жаль коли ми захотіли скрористатись їх послугами після 19-00, щоб заодно і захід сонця подивитись їх уже не було.
Оці жителі єриків не замовкають ні в день ні вночі
Навіть біля багатоповерхівки є єрик, де облаштовано отак от гаражі для човнів.
Легенда що вилковчани коли п’яні то хитаються не вліво – вправо виявилася правдою. Увечері сам спостерігав такого жителя, тільки він ще й хапався за паркан.
А отак виглядає перехрестя доріг
А отак стоять стовпи
Якщо Одеса місто котів, то Вилкове місто собак. Вони всюди так і хочуть вас обгавкати
Ще два вартових
Далі ще пару вуличок
Дорога додому
За день до від’їзду, в тій будочці, що біля церкви, було заброньовано нами два місця на 15-00 до Одеси. Бронь нам коштувала всього 10 гривень, зате на цьому папірці були вказані місця і це була гарантія що ми таки виїдемо звідси до Одеси.
Для киян є автобус аж до столиці.
Наступного дня ми прийшли, заплатили водієві 160 грн за один квиток і таки поїхали на Одесу. З нами ще їхало 4 поляки. Все більше і більше приємно дивують наші сусіди, які забираються в такі місця куди навіть не кожен український турист заїжджає. Довелось трохи побути перекладачем для водія і для поляків, спілкуючись на українсько-польсько-англійському суржику. Зате всі зрозуміли один одного.
Ну а далі була АС Привоз, вечірня Одеса і купання в Чорному морі. От так їздять в автобусах у Одеській області, на пластикових приставних стільцях, взагалі в області таке собі південно – балканське розпіздяйство з трохи хамським обслуговуванням.
В наступному житті в нас буде човен (с) ТНМК
А під кінець фотопідбірка човнів побачених в містечку на Дунаї
І насамкінець кліп від ТНМК – В наступному , який знімався у Вилковому, я так зрозумів восени.
Замість епілогу
Звісно той, хто приїде сюди, почувши про українську Венецію буде розчарований. Та й не можна порівнювати село і столицю. Але 88% від сприйняття певного місця це чисто суб’єктивне. Не важливо куди ти їдеш, важливо з ким.
Хочете побачити небанальне містечко, випити місцевого пива( а тут на Вас працює аж 3 пивзаводи, в Кілії, в Білгород – Дністровському і в Ізмаїлі) чи місцевого вина Новак, заївши це все місцевою таки рибою, тою ж дунайкою то вам сюди.
Якщо хочете втекти на пару днів від проблем і цивілізації на край землі вам сюди.
Якщо не лякає вас те що сюди добиратись добу, то вам сюди.
Ще можна довго перелічувати чого вам сюди, просто це таке місце де потрібно побувати…
Сюди я ще обовязково приїду…
Ще мандрівки Одещиною:
Шалом, Одеса, Вінниця, привіт!
Більше мандрівок півднем:
Озера