Одним із затишних, зелених куточків Кременчука є міський сад із невеличким озером.
Дорога до Міського саду
З Києва, Дніпра, Харкова маршрутки прибувають на стоянку біля магазину Амстор. Знаходиться вона біля залізничного вокзалу.
Від стоянки до парку всього 1.5 км. по проспекту Свободи. Вхід в парк оформлений у вигляді історичної арки, то ж пропустити його важко. Завжди можна спитати місцевих, вони підкажуть.
Сторінки історії парку
Інформацію взято з сайту kg.ua
Історія парку починається з 70-років XVIII століття. Напередодні приїзду імператриці Катерини II князь Григорій Потьомкін, на території своєї заміської діброви вирішив створити ландшафтний парк. За проект узявся відомий англійський паркобудівник Вільям Гульд. Із 1783 року біля підніжжя Піщаної гори, в районі сьогоднішньої вулиці Чкалова, на місці, де з’єднуються річки Сухий Кагамлик і Крива Руда почалося облаштування зеленої зони «в английском вкусе». Вже наступного року на плані Кременчука позначили приватний сад прямокутної конфігурації, який розпланували наступним чином: центральна алея, орієнтована з заходу на схід, перетинається у трьох місцях діагональними алеями. До саду з півдня прилягала діброва з озером, до якого вела одна з бічних алей. На території діброви можна було побачити сітку стежок. Завершальні роботи з благоустрою території паркового комплексу продовжили в 1785 році, коли Гульд отримав наказ «кончить сад в Кременчуге». З різних місць сюди привозили різноманітні оранжерейні рослини і дерева, серед яких помаранчі, лаври, фруктові дерева. Перший фонтан Кременчука також з’явився саме тут. Крім цього, на території парку Потьомкін звів для Катерини дерев’яний палац за проектом петербурзького архітектора Старова. Пізніше ця будівля згоріла, а восени 1789 року за наказом князя всі плодові (яблуні, вишні, груші, волоські горіхи, виноградні лози) із кременчуцького саду ретельно викопали, завантажили на підводи і перевезли кіньми до нової резиденції намісника.
З часом, на превеликий жаль, кременчуцький сад прийшов у запустіння. У 1798 році його передали у володіння місту.
Друге відродження парку
У 1817 році до Кременчука приїжджав імператор Олександр I, який знав про місто з розповідей своєї бабусі Катерини ІІ. Сад знову почали відновлювати, витрачаючи великі кошти місцевих купців. Слід зазначити, що на той час Міський сад знаходився за межами міста, тому не часто приймав відвідувачів і не приносив ніякого прибутку.
Відтак, щоб його утримувати, в 1840 році градоначальники почали продавати паркові землі під приватну забудову.
«Утримання такого величезного парку економічно надзвичайно невигідно міській думі, – йдеться у записках Полтавської губернії, складених у 1846 році. – Перебуваючи практично за межами міста, він погано відвідується, а тому не приносить місту ніякого доходу. Прагнучи якось полегшити економічний тягар, міська дума в 1840-х роках відокремлює у східній частині саду 13 ділянок землі для продажу під забудову заміських будинків». Від території парку залишилося 20%.
У 1887 році неподалік річки Крива Руда почали будувати дерев’яний Свято-Троїцький собор. Перед Першою світовою війною парк знову активно розвивався: з’явилися літні майданчики, кав’ярні, кінотеатр та перший міський фонтан. Під час війни одну зі споруд парку віддали під військовий госпіталь.
Після революції почалися смутні часи. Парк вирубали мало не на половину («300 пудів дерева»), дерева і лавочки використовували як дрова для обігріву.
Дерев та території – все менше
Із 1924 року Міський сад став назватися «Парк залізничників». Та на його подальшу долю вплинула Друга світова війна, за часів якої парк істотно постраждав: німці розмістили на його території склад паливно-мастильних матеріалів. 9 травня 1943 року радянські штурмовики здійснили повітряний наліт на цей склад – діжки з пальним почали горіти і вибухати. Розтягували ємності військовополонені, яких пригнали з концтаборів, розташованих тоді в нашому місті.
Під час окупації Кременчука у Міському саду стало менше дерев – німецько-фашистські загарбники вирубали значну їх частину.
Чергове відновлення парку почалося вже після Другої світової війни. Залізничники розпочали висаджуючи дерева, чагарники, квіти. Згодом на території парку побудували клуб залізничників.
Особливу увагу варто звернути на озеро в Міському саду. У радянські часи його використовували для промислового процесу місцевої теплової електростанції: спочатку забирали воду для охолодження турбін, потім скидали в озеро вже гарячу. Тому в народі ця водойма отримала назву Гарячка. Коли стара електростанція перестала працювати, потреба у ставку-охолоджувачі відпала. Озеро замулювалося і заростало очеретом.
Однак зі світлин, видно, що і в 60-ті роки минулого століття на Гарячці, як і сьогодні, плавали білі лебеді. А деякі мешканці міста ще пам’ятають, як купалися у цьому озері.
У 1954 році Кабінет Міністрів СРСР прийняв рішення розширити виробничі площі та перепрофілювати виробництво на Кременчуцькому заводі сільгоспобладнання. Місто отримало Завод дорожніх машин («Дормаш»), а ось Міський сад втратив майже дві третини своєї території.
Ворота саду і частина огорожі, які зберігалися до кінця 1980-х років, знесли після початку будівництва споруди місцевої прокуратури, що знаходиться поруч.
В 1993 році парку і прилеглій до нього водоймі надали статус пам’ятки природи місцевого значення, а в 1997 році повернули стару назву – Міський сад.
Естетична сучасність
З 1998 по 2005 рік парк знаходився на балансі благодійної організації «Християнський світ». Та за ці роки він прийшов у повне запустіння.
У 2007 році Міський сад перейшов на баланс футбольного клубу «Кремінь», на його території побудували стадіон і спорткомплекс футбольної команди («Кремінь-арена»). Однак будівля Клубу залізничників пустувала і багаторазово горіла, а парк залишався занедбаним.
Сучасне відновлення Міського саду почалося за часів народного мера Олега Бабаєва. «Кремінь-арену» реконструювали, розробили плани з відновлення парку, будівництва на місці занедбаного Клубу залізничників та готельно-ресторанного комплексу, а також з облаштування освітлення, спорудження ковзанки та тенісних кортів.
Комплексна реставрація парку почалася у 2012 році з чистки озера та укріплення його берегів.
Вхід оформили в стилі знесеної в 1980-х роках історичної арки.
У 2015-му на озері облаштували штучний острів з альтанкою в історичному стилі, до якого простягнувся новенький міст.
А через рік в озеро випустили кілька видів риб. На самій же водоймі з’явилися будиночки, де оселилися лебеді-шипуни.
Навколо озера
Мені трохи не повезло з погодою, було хмарно, збиралось на дощ, а то било пряме сонце, то ж світлини могли б бути кращі.
Саме озеро невелике, його можна обійти за хвилин 7 -10 не поспішаючи. Родзинка його це півострів з альтанкою. Довелось вичекати момент, щоб зробити кадр без людей.
Місток на півострів
Навколо озера є доріжка з лавками
І ростуть платани, які ми звикли бачити у південних містах України
Мешканці міського саду
Качечка, що зустрічає відвідувачів, не дуже їх і боїться.
Для водоплаваючих є такі от будиночки
Окрім гусей, качок і лебедів сюди ще прилітають чайки. Нещодавно вони заклювали одного лебедя.
Гусаки вгодовані і можуть на рівних конкурувати з лебедями
Ще був помічений одинокий лелека
Міський сад одне з мальовничих місць Кременчука, яке варто відвідати
Ще дописи про Кременчук
Подивитись біля Кременчука
Хоч і Кіроовградська область та зовсім поруч
Похід вихідного дня поблизу Світловодська
