На будь-яке місто краще дивитись згори, на жаль, я поки що немаю дрона. Фото зроблені з вікон готелю “Бердянськ” та горішньої частини міста.
Вид з готелю “Бердянськ”
В центрі міста монстром стоїть совковий готель “Бердянськ”. В ньому краще не жити, а от на місто з вікон коридору подивитись варто. Видно море.
Останні поверхи його закриті. Але туди можна піднятись сходами і подивитись на ремонт, що затягнувся, і на місто. На жаль вікна брудні, то ж і кольори такі вийшли. Можливо і вихід на дах не замкнений, але в день виселення щось не додумались туди піднятись. А жили ми на 6 поверсі з видом на самісінький центр, але я не знімав, бо хотілось піднятись вище
Ось вид на самісінький центр. Тут знаходяться пам’ятники: герб Бердянська, графу Воронцову і членам I Бердянської ради, який дивно, що не підпав під декомунізацію, якою місцеві обурюються на базарах та транспорті.
Порт, море і нагірна частина міста.
Вид на центральний ринок і нагірну частину міста.
Справа центральна площа Бердянська, зліва універмаг “Південний”
Вид з нагорної частини міста. Костел Різдва Пресвятої Діви Марії. Симпатична будівля, трохи незвично бачити католицький костел на півдні України. В костелі є орган, приїжджають зі Львова, Польщі та інших міст і країн музиканти щоб пограти на ньому. Ми жили неподалік, чули його дзвони, на жаль про концерти не знали.
Зліва територія костелу, відкрита, на відміну від більшості релігійних об’єктів УПЦ МП.
Бердянський порт
Більше історії на офіційному сайті порту
Ліски
Є легенда про походження назви селища – існувала Лізка, що торгувала самогоном і до неї поспішали рибалки кожен раз після вдалої риболовлі. Так і прозвали селище її ім’ям.
Район Ліски існував з самого заснування Бердянська, з початку 19 століття, і називався Солдатською слободою, з чого можна зробити висновок, що селилися там одні солдати. Селище знаходилось прямо на в’їзді в місто, тобто, на околиці, біля самого берегу моря. З тих пір, як не дивно, залишилися деякі назви вулиць: Дачна, Корабельна, Підгірна, а от Лісовська, Берегова, Маякова, Цегляна – були перейменовані, колорит пропав. У 19 столітті на Лісках володіли дачами місцеві купці та міщани. Як зазвичай буває в українських містах після жовтневого перевороту, дачі не збереглись.
Тут багато човнів і рибалок, цим Ліски нагадують Вилкове. Здається тут кожен рибалка, всюди продається бичок і таранька Ну а влітку здаються всілякі халупи курортникам. Саме тут ми і поселились на два дні, виїхавши з готелю “Бердянськ”.
Ось так “посьолок” виглядає з гори. Плетиво вуличок нагадало черкаський Казбет.
Ще Ліски в сторону порту
І якісь шанхаї багаторівневі
Будиночки більш капітального вигляду.
Екстремальний стілець в генделику
Верхній Бердянський маяк
Розміщений маяк на півночі Азовського моря біля міста Бердянськ. Він вказує шлях до Бердянського порту, який знаходиться в Бердянській затоці. В 1838 році на Бердянській косі було збудовано маяк. Він показував шлях в Бердянську затоку, проте, судна які обгинали косу та входили в затоку, були змушені рухатись до порту не маючи чітких орієнтирів. Для того щоб судна могли орієнтуватись в затоці, прямуючи до порту в 1877 році було збудовано ще один маяк. Через те, що маяк який було збудовано в 1877 р., знаходився північніше, його назвали «Верхнім» (Верхній Бердянський маяк). Маяк, який розміщений на косі, навпаки, назвали «Нижнім» (Нижній Бердянський маяк).
Джерелом світла служили гасові лампи і апарат системи Френеля ІІІ розряду. За час свого існування маяк пережив ряд модернізацій, гасове освітлення замінено електричним, згодом встановлено радіомаяк.
Верхній Бердянський маяк працює до сьогодні. Повсякденно працює обертова електромаякова апаратура. Радіомаяк, встановлений на висоті 70 метрів, включають у випадку необхідності. (с) Вікіпедія
А далі буде про Бердянську косу і прогулянка вулицями Бердянська.
Читати ще про український південь
Шалом, Одеса, Вінниця, привіт!
Одеса 2013 рік
Відкриваючи Херсонщину
