Ранковий дизель привозить мене до ст. Пальміра, звідки й починається ця подорож лівобережною черкащиною.
Своїм велоходом найдовшу дамбу в Україні перетнути не можна, тож доводиться користуватись приміськими потягами.
Подолавши кілометри поганої бетонки, а потім ще проїхавшись грунтовою дорогою потрапляю до села Скориківка.
Село знаходиться недалеко від траси на Драбів, я ж заїзжав зі сторони Пальміри, добре що зараз є навігатори, саме він мене і привів сюди
Процитую сайт derev.org.ua
Інформацію про сучасний стан церкви надали Андрій Коваленко та Сергій Криниця:
Дорога від шляху в село не далека, але дуже погана і не має дороговказів. Тому без топографічної мапи села не дістатися.
Церква стоїть в центрі села на роздоріжжі, через дорогу від будинку культури і школи. Поряд за огорожею пам’ятник “героям, які загинули в 1917 р.-1945 р.” і пам’ятний знак жертвам Голодомору. Видно залишки старої дороги, що пролягала впритул до споруди через церковне подвір’я. Але тепер двір розширений і нова дорога його оминає. Ззовні пофарбована давно, місцями фарба пооблуплювалася в сирих місцях і біля цегляного фундаменту.
Храм належить УПЦ МП. Тут є трохи інформації про церкву, про те, як її використовували під комору.
Церкву закрили у 1934 для того, щоби влаштувати тут колгоспну комору. Подібно й до інших, з приходом окупаційної влади німців, її було знову освячено, хресним ходом з кадилом вигнано нечисть та колгоспних пацюків. Служба тривала аж до 1962-го, коли її знову закрили. Повторне вигнання пацюків відбулося аж 1991-го року, коли храм повернули православній громаді.
Церква реставрувалась і перебудовувалась
Судячи з фото в мережі, раніше вона була іншого кольору. Неподалік в селі Антипівка теж була дерев’яна церква, але в 2014 році вона згоріла.
З села Скориківка тримаю курс на село Коврай. Дорога грунтова і поорана тракторами, їхати не дуже зручно.
Село Коврай відоме тим що тут вчителював Сковорода у 1754-1759 рр.
Григорій Савич Сковорода (1772-1794) без сумніву, найсамобутніший український мислитель. Син бідного козака він одержав глибокі знання у Києво-Могилянській академії, опанував латинську, грецьку, польську, німецьку та церковнослов’янську мови. До його численних творів належать збірки поезій, підручники із поетики і етики, філософські трактати.
Каменя на камені не лишилося в селі Коврай на Золотоніщині від розкішних будівель одного з наймогутніших поміщиків Лівобережжя XVIII століття Степана Томари. Та все ж, українська історія зберегла пам’ять про нього – завдяки Григорію Сковороді, котрий учив його сина і до котрого сам Томара ставився зі зверхністю…
А я далі прямую до села Гельмязів. Переїзжаю річку Супій, назва якої в черкащанина асоціюється з рибними консервами. Про історію села, а колись і містечка, і районного центру можна почитати в центрі поселення на стенді, або на вікіпедії.
Ще один стенд там же
І стенд з гімном села
В центрі села і головна його перлина
Перлина ця це Троїцька церква, збудована у стилі пізнього класицизму у 1841 р.
Заснував храм багатий місцевий козак Федір Савенко.
Церква потопає в зелені садку, то ж влітку передати її помпезність і красу вкрай важко
По такому ж проекту побудована і церква в місті Омськ.
В радянські часи церкву спіткала доля сотень, а може і тисяч інших релігійних споруд в Україні – що в ній тільки не було.
При незалежності її відновили.
Окрім церкви ще збереглась садиба Терлецьких, де зараз психічна лікарня. Туди я не поїхав …
До речі металевий паркан ровесник церкви.
Неподалік від церкви знак пам’яті невинно убієнних…
Після Гельмязова прямую до Софіївки, села яке перетворилось на суцільний базар і генделик через своє вигідне розташування на київській трасі. А звідти на Золотоношу, щоб встигнути на дизель з велосипедом.
На околиці Золотоноші фасують каву. Отже Золотоноша не тільки столиця “віскі” …
Симпатична вуличка містечка Золотоноші. А далі вокзал, забитий дизель і велосипед поміж кравчучок…
А ось такий вийшов трек
Ще про Золотоніський район
Бакаївка
Чехівка – Мельники – Крутьки – Чапаївка
Бакаївка – Кропивна – Деньги
Панське
Золотоноша